При центральной городской библиотеке всегда работали литературные клубы и студии.

Так было и 50 лет назад.  

Представляю Вашему вниманию статью Дмитрия Федоренко, посвященную деятельности литературной студии им. Николая Шутя, опубликованную в газете "Світло жовтня".

Щасливої путі!

Кілька років тому при міськкомі комсомолу створе­но літературну студію імені Миколи Шутя, до складу якої ввійшли учні, робітни­ки, інженери, студенти — люди різних спеціальностей і покликань. Є прозаїки, кри­тики, та найбільше, звичай­но, поетів.

Літературна студія їм. Миколи Шутя часто висту­пає перед читачами міської бібліотеки, перед робітника­ми та службовцями з твор­чими звітами, а нещодавно члени літературної студії тт. Терещук та Курамшин звіту­вали на обласній нараді-семінарі творчої молоді, яка про­водилась з ініціативи облпрофради та обкому комсо­молу. Творчість Олександра Терещука знайшла схвален­ня провідних поетів Дніпро­петровська тт. Коржа, Пуппо, Чхана, дружні поради дав і київський критик Дмит­ро Косарик, який теж був присутній на нараді. Поезії Олександра Терещука відзначені в числі кращих кількома газетами («Літературна Україна», «Прапор юності» та ін.). Кілька його поезій вміщено в колективній збірці молодих поетів «Молода пісня», яка вийшла в цьому році в Дніпропетров­ському видавництві «Про­мінь».

Окремо слід відзначити творче зростання молодого поета Володимира Курамшина. Характерною рисою його віршів є злободенність, на­ступальність, свіжість барв, пошуки власного почерку. І хай ще подекуди відчува­ється певна невправність ок­ремих поезій В. Курамшина, ми певні, що в студії з'явив­ся ще один поет.

Зростає як лоет Борис Бовкун. За останній рік він значно розширив коло тем, висвітлюваних ним в вір­шах, порадував читача кіль­кома непоганими знахідками, як, наприклад, «Хатина», «Оптимістичне», «Матері» тощо. І коли Володимир Курамшин прагне у своїх тво­рах до новаторських пошу­ків форми, то Борис Бовкун дотримується більше класич­ної форми віршування, але це не заважає обом бути своєрідними, бути «самими собою».

Плідно, хоча й не завжди вдало, працює й Володимир Рижих. Кращі його твори неодноразово друкувалися в обласній пресі, виконувалися по обласному радіо.

До Дня поезії в Павло­граді члени літстудії імені Миколи Шутя підготували нові твори, з читанням яких виступлять і на поетичному вогнику в клубі «Шахтобу­дівник» і на книжко­вому базарі на міській пло­щі, а напередодні — в місь­кій бібліотеці, кінотеатрі іме­ні Гагаріна та в клубі шахти «Тернівська».

Підготувалися до Дня по­езії й прозаїки літстудії та критики Ніна Курамшина, Леонід Сердюковський, Лео­нід Северін, Анатолій Єлі­сєєв та інші.

З нетерпінням чекають не лише літстудійці, а й всі павлоградці виходу з друку нової, третьої збірки поезій члена спілки письменників України Ганни Павлівни Світличної «Сонячні прича­ли», яка незабаром має поба­чити світ.

І хоча кілька наших сту­дійців (Станіслав Дзюба, Сергій Пугач, Модест Абра­мов) зараз перебувають в ла­вах Радянської Армії, вони не поривають зв'язку із сво­єю студією, надсилають свої нові твори. їх вірші часто з'являються в армійських га­зетах, всі троє готуються піс­ля закінчення служби в Ар­мії вступити до літературно­го інституту імені Горького. Щасливої їм путі!

Д. ФЕДОРЕНКО, керівник літстудії ім. Миколи Шутя

Стихи Павлоградских поэтов, опубликованные в этой же газете:

Анатолій ЄЛІСЕЄВ.

Город полный листьев,

свежести и ветра.

Паутинки виснут

на поблекших ветках.

Облетают липы,

пахнет запах хлеба..

В лебединых всхлыпах

гаснет чисто небо.

По седым откосам

бродит ветер синий,
Превращая росы

в серебристый иней.

Анатолій ШАПРАН

Мені ромашки хиляться до ніг,

Волошки в житі, як краплини неба.

Стежки в полях забути я не зміг.

Село моє, ведуть вони до тебе.

Лиш я вже не такий іду,

У скронях павутиння ледь сивіє.

Та ні! Як яблуня в саду,

Село моє, з тобою молодію.

Борис БОВКУН

Засмагла хата з дахом погорілим

Вузьким вікном строчила вдалину,

І крокви гострі, мов   ножі,  знесило

Тяглись, впивались у саму війну.

Похилий тин чадів у вбивчий морок,

На тім подвір'ї, де діди жили,

Розстрілював моє дитинство ворог,

Та смагло-білі стіни вберегли,

І стане жаль, коли порушу спомин:

Ота хатина, знівечена вщент,

Упала згодом, як на скелю човен -

Підлоти свідок, честі постамент.

Світло жовтня. - 1966. - № 64 (23.04). - С. 4.