Що турбувало павлоградців 50 років тому? Про це в статті газети "Світло жовтня" за 16 серпня 1968 року:

Щоб місто було красивим

З кожним роком наше міс­то росте, будується, молодіє. З'являються нові житлові райо­ни, сквери, алеї.

Але, на жаль, є в ньому ще такі куточки, які болем відгу­куються у серці кожного жителя, викликають у них сором за улюблене місто, примушують суворо закликати до порядку недбайливих хазяїв.

Кілька днів тому наша рей­дова бригада побувала у парку їм. Першого травня. Здається, чого кращого можна бажати для суботнього та недільного дня. ніж відпочинок у цьому парку? Він розташований на березі річки Вовча. Є тут стадіон, тир, пляж, хороший клуб, танцювальний майданчик. Але відвідують його павлоградці неохоче, бо не знаходять в цьому задоволення.

На забруднених централь­них алеях одна до одної без­ладно туляться обшарпані ла­ви. Сміття біля них свідчить про те, що вдень тут розгу­люють коні. Звичайно, рідко кому захочеться відпочити на такій алеї. І взагалі, парк за­смічений. Воно й не дивно, бо урни там — велика рід­кість, ми побачили тільки од­ну. та й ту поламану. Поруч з танцювальним майданчиком розташована так звана «забі­гайлівка», де вечорами прода­ються спиртні напої. Вона об­росла пустими пляшками.

Клуб, тир, пляж заросли бур'я­нами. Цікаво, чи побував хоч раз в цьому місці відпочинку завідуючий комбінатом кому­нальних підприємств т. Наріжний, адже саме працівники комбінату повинні слідкувати за чистотою в парку?

З парку ми потрапили на одну з багатолюдних вулиць нашого міста, вулицю їм. Шев­ченка. Біля продовольчого ма­газину, по-під столами, на яких продаються прямо на вулиці харчові продукти, фрукти, ово­чі, тече калюжа брудної во­ди. Сотні ніг розносять цей бруд по місту. Ми прослід­кували, де ж бере початок ця смердюча «річка». Виявилось, недалеко: у дворі бази мішторгу. Тут ціле таке «озеро». Воно й є її початком. До речі, на цій базі є цех засолки овочів, куди день у день прибувають машини.

-         Невже не можна насипа­ти тут дві-три машини щебеню, щоб не збирати брудну воду?— питаємо бригадира засолюваль­ного цеху т. Пряхіна.

-         А це ви до керівництва мішторгу зверніться, я тут при чому?

-         То як же ви заготовляє­те овочі у такому бруді?

Виявилось, що це для т. Пряхіна не дивина. У цеху є своє таке «озеро».

-         Ніяк не вивеземо — не да­ють машини, — розводить руками бригадир.

Крім того, у дворі бази через кожні два метри наставлено сміттєві ящики. Всі вони пов­ні. Оце сміття і брудні калюжі смердять на цілий квартал.

Особливу тривогу викликали зовнішній вигляд і антисанітар­ний стан селища прядив'яного заводу. Обшарпані будинки, роз­валені сараї, біля сміттєвих ящиків рояться мухи. Ні вулиць, ні тротуарів. Все заросло бур’янами. Вони лізуть у вікна, у двері будинків.

-         Вам не гидко жити у такому бруді? – звертаємось до жінок, що пораються на подвір’ї одного з будинків.

-         А що? – знизують плечима.

До речі, територія прядив’яного заводу, на якому працю­ють вони, досить чиста, на ній посаджені квіти. Все це робиться руками цих жінок. А у себе вдома навести затишок лінуються.

—              Ви провадите яку-небудь виховну, роз'яснювальну робо­ту серед жителів? — питаємо у директора заводу т. Зубенка.

—              Та проводимо, — невпев­нено відповідає він.

Але, мабуть, слабка та ро­бота, бо не дає ніяких наслід­ків. Вже не один раз дирекція заводу одержувала від міської санстанції попередження щодо антисанітарного стану селища, викликалась на адміністративну комісію міськвиконкому і штрафи сплачувала, але навес­ти порядок у себе на селищі ніяк не може.

Багато нових будинків споруджують власники у нашому місті. Це непогано, але, дбаю­чи про своє, деякі з них забу­вають про громадське. Візьмемо, наприклад, вулицю ім. Свердлова. Вона майже вся за­харащена будматеріалами, цег­лою і іншим. Особливо великі купи їх біля забудов тт. Онищенка, Гордієнка.

Хочеться, щоб ці явища на­завжди зникли з нашого жит­тя. Щоб вулиці перетворились у затишні, привабливі, неза­лежно від того, де вони розташовані — в центрі міста, чи на його околицях, щоб ми могли гордитися своїм Павлоградом, у якого героїчне минуле і ве­лике майбутнє.

Члени рейдової бригади: В. Коваль, інженер міськкомунгоспу по благоустрою; Т. Лиходєд, помічник санітарного лікаря міськсанепідемстанції; Д. Ханутін, робкор; М. Канаєва, працівниця редакції.

Світло Жовтня. – 1968. - №127(16.08). – С.4.